Avsnitt
-
Чи справді Україну накриває хвиля трудових мігрантів, чи це черговий інформаційний міф і чому тема іноземних працівників раптом стала однією з найгарячіших в українському медіапросторі, хоча офіційна статистика свідчить про протилежне?
У подкасті «Медіуми» Маріанна Присяжнюк, аналітикиня, координаторка Центру досліджень «Детектора медіа», розповідає про дослідження «Мігрантофобія», яке показало: лише кілька днів травня 2026 року сформували 60% усього негативного контенту про трудових мігрантів за останній рік. Чому суспільна дискусія виявилася настільки емоційною? Яку роль у розкручуванні теми відіграли слова українських політиків та чи є ознаки російського впливу на ці наративи?
00:00 «Трудових мігрантів в Україні зараз набагато менше, ніж до повномасштабного вторгнення»;
03:43 «Ми бачимо причинно-наслідковий зв’язок між певними словами та певними реакціями»;
05:02 «Дані, які намагалися скоригувати публічний дискурс, становлять лише 5% від усього масиву інформації»;
08:24 «Деякі проблеми ми здатні створювати у власному інформаційному середовищі самі»;
11:55 «Наше дослідження частково показало, як формується цей дискурс як структурна рамка»;
14:51 «Ми хочемо, щоб цей матеріал додавав конструктиву»;
17:41 «Якість висвітлення таких соціально гострих викликів часто потребує додаткової експертизи».
-
Чи можуть українські серіали сьогодні говорити про війну глибше й чесніше, ніж повнометражне кіно. Інтервʼю з креативним продюсером ICTV2.
У подкасті «Медіуми» Дмитро Хрипун, креативний продюсер ICTV2, шоуранер серіалів «АТП Перевізники», «Служба 112» й «Повернення», розповідає про те, чому саме серіальний формат став простором для складних тем, а глядач — готовим платити за якісний український контент. А ще про те, як народилася історія про повернення військових до цивільного життя.
А також — як стримінгові платформи змінюють українське телебачення та саму культуру споживання серіалів, феномен Олександра Рудинського та співпрацю з Тарасом Цимбалюком.
00:00 «Не лише останніми роками у нас були серіали, які порушують важливі теми»;
02:58 «Платформи дозволяють за підписку отримати щось таке, чого ти не отримуєш на ТБ»;
04:58 «Глядачеві зручніше дивитися тоді, коли він захоче»;
06:06 «Мені хотілося говорити про прірву, яка росте між цивільними й військовими»;
11:43 «Я люблю комедію, тому що вона завжди будується на дуже серйозній драмі»;
14:47 «Гумор — це мова військових»;
17:15 «Повернення» знімалося ще до виходу «Холостяка», «Тихої Нави та «Ховаючи колишню»;
19:21 Про Рудинського: «Я думаю, за кордоном у ньому бачать професіоналізм»;
22:59 «Глядачеві треба навчитися платити за контент, який він дивиться».
Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО «Детектор медіа» і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.
-
Saknas det avsnitt?
-
Як люди в окупації шукають правду — і чи ризикують за це? Про доступ до інформації, роботу журналістів без власкорів і роль місцевих жителів як джерел — у новому випуску.
У подкасті «Медіуми» Ірина Семенюта, журналістка «Детектора медіа», що працює, зокрема з темою тимчасово окупованих територій, розповідає про те, як VPN, закриті чати й людська довіра допомагають обходити інформаційну ізоляцію на захоплених Росією землях, чому це стає дедалі небезпечніше та як змінюється сама природа роботи медіа в умовах окупації.
А також про те, чому українським медіа важливо говорити з окупованими територіями їхньою мовою, як не втратити контакт і чому тема окупації досі залишається недорозкритою.
00:00 «З кожним роком отримувати інформацію з України стає дедалі складніше»;
02:21 «Журналісти через VPN відстежують, що саме турбує людей»;
05:03 «Інформація з російського боку стає більш закритою»;
07:49 «Не люди в окупації мають тягнутися до України, ми маємо бути відкритими й говорити: ми готові вас приймати»;
10:33 «Люди не розуміють, що з ними буде після виїзду, і ми недостатньо це проговорюємо»;
13:38 «Тема окупації — не з тих, про які можна написати один раз і вичерпати. Вона неосяжна».
Цей проєкт відбувається за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.
Програма «Партнерство за сильну Україну» — це багатостороння донорська ініціатива, яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Мета Програми — посилення стійкості України в умовах російської агресії через надання критично важливої підтримки громадам у співпраці з українськими органами державної влади, громадянським суспільством, медіа та приватним сектором.
-
У проєкті «Люди світла» Сергій Стуканов і Станіслав Федорчук розповідають про українців із Донеччини, Луганщини та Криму, які творили культуру, боролися за гідність і зберігали ідентичність навіть під тиском русифікації та репресій.
У подкасті «Медіуми» Сергій Стуканов, ведучий «Українського радіо», голова ГО «Інститут Соборності» та Станіслав Федорчук, політолог, громадський активіст, голова ГО «Українська народна рада Донеччини та Луганщини». Вони розкажуть про спільний проєкт, викривлене сприйняття сходу України й Криму, українське підґрунтя цих регіонів, дисидентів першого сезону проєкту, а також про те, чому «це історія не про українців-жертв», а про людей, які робили складний, але гідний вибір.
А також про те, як такі історії можуть підтримувати зв’язок із людьми на окупованих землях і допомагати повертати загарбані Росією території в український інформаційний і культурний простір.
00:00 «В українському інфопросторі тривалий час було досить викривлене сприйняття Донеччини, Луганщини, Криму»;
04:19 «Русифікація, хоча і була потужною, не була остаточною»;
07:23 «Ми мусимо по-іншому комунікувати з суспільством — розповідати не вигадки і не пропаганду, а те, що є насправді»;
10:05 «Якщо ми скажемо, що якийсь регіон є неважливими, це означатиме, що ворог частково виграв у когнітивній війні проти нас»;
13:44 «Ми прагнули не просто спростовувати російські наративи. Наратив можна спростувати, запропонувавши свій»;
19:32 «Люди, про яких ми говоримо, змушені були пройти великий шлях самостійної роботи, щоб прийти до свого українства»;
25:00 «Відсутнє розуміння того, що Донеччина, Луганщина і Крим зробили внесок у здобуття Незалежності. Цю прогалину ми хочемо заповнити»;
28:09 «Ми розповідаємо про тих, хто намагався зберегти свою суспільну позицію в абсолютно несприятливих умовах»;
31:08 «Раїса Мороз подякувала нам за проєкт, за те, що ми нагадали Україні про неї»;
33:38 «Ми цеглина за цеглиною творимо фундамент розуміння того, що Донеччина, Луганщина і Крим — це споконвіку українські території».
Цей проєкт відбувається за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.
Програма «Партнерство за сильну Україну» — це багатостороння донорська ініціатива, яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Мета Програми — посилення стійкості України в умовах російської агресії через надання критично важливої підтримки громадам у співпраці з українськими органами державної влади, громадянським суспільством, медіа та приватним сектором.
-
До 40-х роковин аварії на Чорнобильській АЕС — розмова з журналістом Василем Бирзулом, одним із перших кореспондентів, що потрапили в зону катастрофи.
У подкасті «Медіуми» — Василь Бирзул, заслужений журналіст України, що з перших днів Чорнобильської катастрофи в складі спеціальної групи виїжджав до чорнобильської зони і в спеціальних репортажах розповідав про хід рятувальних робіт.
У розмові — як журналісти Українського радіо потрапили до Чорнобиля, чому їх туди не пускали і як довелося маскуватися під команду річкового флоту. А також про перші поїздки до зони відчуження, роботу біля реактора і про радянську цензуру: що дозволяли говорити в ефірі, як із текстів прибирали згадки про рівень радіації і чому слухачі не отримували повної інформації.
00:00 «На Українському радіо створили творчу групу із добровольців. Таких виявилося п’ять»;
04:38 «Я все життя думаю, яка в мене професія. Усі їдуть звідти, тікають, а я — туди»;
07:40 «Коли ми підійшли до центру Чорнобиля, нас затримала міліція»;
11:03 «Веліхов показував фотографії реактора, пояснював ситуацію: настав період, коли ми просто не знаємо, що буде далі»;
14:25 «Хоча я працював на радіо, вважав, що журналіст не має права працювати «за рогом»;
17:02 «Накопичувач нічого не показував. Це була радянська система, щоб усе приховати»;
18:42 «Я заглядав у реактор зблизька»;
22:02 «Цензор — це була людина зі структури КДБ»;
27:43 «Коли ми записали інтерв’ю з академіком Веліховим, його розшифрували і понесли Щербицькому. Перед ними ніхто не звітував!»;
28:40 «Камери ставали радіоактивними, їх утилізували, як і магнітофони, бо пил осідав усюди»;
32:53 «Я усвідомлював небезпеку, але через професію іноді ігнорував її заради репортажу»;
37:44 «Українці зрозуміли, що в самому серці країни збудували станцію, яка, якщо не знищила, то серйозно покалічила людей».
-
Сигарета в кадрі — не деталь, а порушення закону. Як медіа стають інструментом тютюнових маніпуляцій і чому це небезпечно для дітей.
У подкасті «Медіуми» Ольга Масна, менеджерка з комунікацій ГО «Життя», лідерка ініціативи «Батьки за Україну без тютюну та нікотину», розповідає про невдалу інформаційну кампанію «Укрпошти» та пояснює, чому навіть «непомітна» реклама куріння формує залежність у підлітків. У розмові — про юридичну відповідальність медіа й блогерів, приховану рекламу в соцмережах, а також про те, чому «менш шкідливі» продукти — це маніпуляція тютюнової індустрії.
00:00 «Не можна нормалізувати куріння серед дітей»;
04:41 «Рекламодавці й медіа, які свідомо порушують закон, намагаються знайти лазівки й уникнути відповідальності»;
10:08 «У дітей психіка і мозок ще формуються, тому вони швидше стають залежними»;
12:35 «Будь-яка реклама тютюну заборонена, зокрема і в соціальних мережах»;
15:52 «Між тютюновою індустрією та громадським здоров’ям існує непримиренний конфлікт»;
18:51 «Для медіа важливо вміти розпізнавати маркери замовних матеріалів тютюнової індустрії»;
21:54 «Тютюнова індустрія робить усе можливе, щоб ухвалювалися вигідні для неї закони»;
26:35 «Усі говорять про те, як повернути українців з-за кордону, водночас до людей, які тут живуть, уваги недостатньо».
-
Росія атакує не лише на фронті, а й у стрічках соцмереж — і цілить у найвразливіше: довіру, єдність і готовність українців захищати країну. Як працює ця інформаційна війна і чи можемо ми їй протистояти.
У подкасті «Медіуми» Олеся Горяйнова, заступниця голови Українського центру безпеки та співпраці, координаторка Центру підтримки рекрутингу, розповідає про те, як саме Росія намагається зірвати мобілізацію та рекрутинг до Сил оборони та чому тікток став ключовим майданчиком для маніпуляцій. А також про роль українських медіа та держави, чи достатньо сьогодні якісної комунікації про рекрутинг, які меседжі справді працюють і чому героїчні заклики не завжди переконують йти до війська.
00:00 «Із 2022 року однією з найбільших цілей Росії — зрив наших мобілізаційних спроможностей»;
04:04 «Росіяни використовують всі соціальні мережі»;
06:15 «Росіяни використовують теми, які вже існують у нашому суспільстві»;
09:48 «Логіка проста: щойно утворюється вакуум, його заповнює негативна інформація»;
10:51 «Ми почали працювати з інформаційним супроводом рекрутингу на початку 2025 року»;
14:50 «Ми даємо бригадам медійний майданчик, щоб вони могли розповісти про себе»;
17:06 «Підходи до рекрутингу мають бути різними»;
20:20 «Є план довести частку рекрутингу в поповненні сил оборони до 20%»;
22:50 «Нам необхідна загальнонаціональна інформаційна кампанія».
Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО "Детектор медіа" і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.
-
Українська технологічна компанія Holywater Tech уклала інвестиційну угоду з американською студією Fox Entertainment і разом створюватиме понад 200 вертикальних серіалів для платформи MyDrama.
У подкасті «Медіуми» Юлія Смирнова, продюсерка Holywater Tech, розповість секрети того, як вертикальні серіали стрімко завойовують аудиторію у світі, чим вони відрізняються від традиційних серіалів і кіно, а також як соціальні мережі змінили спосіб споживання ігрового відеоконтенту.
А також про те, як українській компанії вдалося зацікавити одного з медіагігантів Голлівуду, скільки коштує виробництво вертикальних серіалів, які жанри найкраще працюють із глобальною аудиторією та яку роль у створенні контенту відіграє штучний інтелект.
00:00 «Ніша вертикальних серіалів дуже швидко розвивається»;
02:05 «Вертикальні серіали — це щось між фічер-фільмами та соцмережами»;
05:37 «Ви побачите хорори, трилери, артхаус у вертикальних серіалах»;
07:53 «Прибуток із вертикального серіалу може бути безмежним»;
11:14 «Не за горами той час, коли на Netflix ви побачите перші вертикальні серіали»;
12:42 «Ми багато чим надихаємося в ілюстрованому, візуалізованому форматі»;
15:32 «Я не впевнена, що йдеться про витіснення ТБ»;
17:15 «Ми провідна платформа у вертикальній ніші, якщо не враховувати китайські»;
20:30 «Ми були першими на ринку, хто створив Girls Love серіал. І це мало неймовірний успіх»;
22:56 «Чоловічу аудиторії ми відкрили для себе через Boys Love серіал»
23:50 «Зараз дуже популярним стало все, що пов’язане з темними жанрами»;
25:40 «Наша компанія — це поєднання креативності та штучного інтелекту»;
30:15 «Контент доступний безплатно на території всієї України».
-
8 березня — свято весни та краси чи день боротьби за права жінок? Розмова про те, як ця дата змінювалася від радянського «дня квітів і подарунків» до приводу говорити про гендерну рівність.
Як медіа й бренди сьогодні переосмислюють 8 березня, чому дискусії про фемінітиви знову з’являються в соцмережах, як працюють жіночі медіа та з якими стереотипами їм доводиться боротися.
У подкасті «Медіуми» Оксана Павленко, співзасновниця та головна редакторка онлайн-журналу Divoche.media, розповідає про роль жінок у громадському секторі й науці, гендерну рівність у вищій освіті, нові медійні формати й чому розмова про права жінок залишається актуальною сьогодні.
00:00 «У Радянському Союзі 8 березня зводилось до того, що це день краси і весни»;
02:35 «Коли 8 березня стало вихідним днем — розмова про права жінок фактично припинилася»;
04:27 «З часом бренди почали працювати з темою рівності, говорити про права жінок»;
07:43 «Складно пояснити людям, що в Україні існував жіночий рух»;
09:21 «Жодна країна не досягла повної юридичної гендерної рівності»;
11:11 «Для мене помилкою є, коли жінку називають іменником чоловічого роду»;
16:23 «Мені не подобається стереотип, що речі, якими користуються жінки, є чимось несерйозним»;
20:44 «Ми працюємо з темою гендерної рівності у вищій освіті»;
24:21 «Ми читаємо таку кількість контенту, яку ніколи раніше не читали»;
26:38 «В Україні YouTube є основною платформою для споживання подкастів».
Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО "Детектор медіа" і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.
-
У випуску — про те, чи змінюється професія письменника, як сьогодні формується український книжковий ринок і чому література залишається інструментом виживання.
До Всесвітнього дня письменника у подкасті «Медіуми» Віра Курико, репортажистка у «Reporters», журналістка, редакторка та авторка документальних книг, розповідає про силу літератури під час війни, про те, що читають українці і чому письменники не зникають, попри стрімкий розвиток нових медіа. А також — про повернення інтересу до української класики, запити від читачів і внутрішню потребу говорити власним голосом у складні часи.
00:00 «Я з дитинства мріяла бути письменницею»;
03:09 «Соцмережі дали можливість не просто читати письменника, а й стежити за ним як за людиною»;
06:00 «Якщо світ колапсує, я навряд чи буду дуже потрібна як репортерка і письменниця»;
08:48 «Література — це завжди два боки: спосіб утекти від реальності й спосіб її зрозуміти»;
10:58 «Наш видавничий ринок зростає шаленими темпами»;
13:20 «Коцюбинський мав можливість писати лише тому, що його підтримував Чикаленко»;
15:34 «Ми перейшли з онлайну в друк, всі вважали це дуже ризикованим»;
17:27 «Ми можемо запропонувати будь-якій організації створити книжку»;
21:15 «Один із найпопулярніших номерів журналу, був про любов»;
23:07 «Нам потрібні книжки, які про війну, але в них не буде про війну»;
27:21 «Вулиця причетних» тепер — вулиця Левка Лук’яненка. Але ціна виявилася надто великою»;
34:48 «Інколи книзі потрібні ключі, іноді ціла зв’язка ключів»;
40:32 «Існують мільярди книжок, які могли б змінити наше життя, але іноді за все життя нам трапляється лише одна. Багатьом не щастить жодного разу не зустріти таку книжку».
Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО "Детектор медіа" і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.
-
У випуску — про запуск Megogo Books, неочевидну ставку на паперові книжки, результати першого року роботи та синергію з аудиторією платформи.
Megogo Books — онлайн-книгарня, запущена у 2024 році як новий напрям у межах екосистеми медіасервісу Megogo. У подкасті «Медіуми» Катерина Котвіцька, директорка з контенту Megogo Books, розповідає про бізнес-модель сервісу, маркетингові стратегії, розвиток українського книжкового ринку. А також про те, чому компанія, відома відео та аудіосервісами, виходить на ринок онлайн-торгівлі книжками та ко-продакшн із видавцями, прем’єри книжок у студіях Megogo та популяризацію українських авторів.
00:00 Запуск Megogo Books — перший крок Megogo у бік e-commerce»;
02:36 «Ми будувати Megogo Books так, щоб він був привабливим для видавців»;
04:12 «Патерн споживання книжкового контенту в Україні — паперова книжка»;
07:52 «За результатами року ми четверті за трафіком і відвідуваністю сайту»;
11:19 «Усе, що стосується книжок, ми назвали словом «контент» і будуємо екосистему різних форматів»;
14:09 «Ми можемо взаємодіяти з книжкою раніше, інвестувати свої ресурси в маркетингові активності»;
16:26 «Ми намагаємося вписати книжку в загальний концепт дозвілля»;
19:05 «Ми можемо продавати книжку протягом двох тижнів лише у нас»;
24:03 «Зараз ми маємо різноманітний книжковий ландшафт і активних гравців ринку»;
28:18 «Книжки не мають бути дешевими»;
31:58 «У нас буде окремий застосунок для електронних і аудіокнижок»;
33:30 «Найближчим часом плануємо доставку й на інші континенти».
-
Месенджер, у якому держава читає ваші повідомлення, контролює виплати й вирішує, що вам можна знати. Росія впроваджує месенджер «Max» — чому росіян змушують переходити на нього і чим він небезпечний для українців на окупованих територіях.
Росія будує цифрову завісу — і головним її інструментом може стати не черговий сайт чи телеканал, а месенджер. У подкасті «Медіуми» Олена Чуранова, редакторка та фактчекерка проєкту StopFake.org, розповідає про те, як Росія намагається перетворити інтернет на простір тотального контролю.
Чи справді цей застосунок може витіснити телеграм і стати головним каналом комунікації для росіян? Як влада змушує студентів, чиновників і жителів окупованих територій установлювати Max, прив’язуючи до нього державні сервіси, виплати та повсякденні справи? І чому, попри десятки мільйонів зареєстрованих користувачів, люди не довіряють цій платформі та намагаються обходити контроль?
00:00 «Max — цифрова стіна, яку росіяни збудовують навколо свого суспільства»;
01:53 «Альтернативна думка просто не має можливості туди потрапити»;
04:18 «Люди зареєструвалися, тому що змушені»;
06:23 «89 мільйонів — це формальні користувачі, які не є активними»;
08:27 «У Max наскрізного шифрування просто немає»;
10:19 «Жителі окупованих територіях змушені встановлювати цей месенджер»;
12:07 «Люди від початку демонстрували недовіру до цієї платформи»;
14:09 «Для Росії головне — мати інструмент контролю»;
18:32 «Max створювали за аналогією з китайським WeChat».
Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО "Детектор медіа" і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.
-
У випуску — про те, як теплі зими, війна та зруйнована інфраструктура вплинули на зимові види спорту в Україні і чому біатлон уже десятиліттями залишається на «першій кнопці» українського глядача.
У подкасті «Медіуми» Костянтин Дульцев, спортивний коментатор, керівник спортивної редакції Радіо «Промінь» розповідає про те, чому в спортивну журналістику йдуть одиниці, як виглядає український ринок спортивних медіа і чому зі спортивної журналістики майже неможливо побудувати політичну кар’єру.
00:00 «Ілюзій будувати не треба, що у нас буде багато медалей на Олімпійських іграх»;
03:17 «У нас дуже мало стало спортивної преси»;
04:24 «У спортивній журналістиці політичну кар’єру не побудуєш»;
07:30 «Олімпіадами завжди цікавляться навіть ті, хто не цікавиться спортом»;
11:49 «Біатлон завжди був на першій кнопці українського телебачення»;
13:19 «Владислав Гераскевич зробив титанічну роботу, щоб Росії не було на цій Олімпіаді»;
16:25 «У Росії якийсь фетиш — обстрілювати льодові палаци»;
20:02 «Перше, що сказала нова президентка МОК: Росія має повертатися в нейтральному статусі»;
23:49 «Олімпіади зупинялися, переносилися, скасовувалися, але не війни»;
28:50 «Україна втратила дуже багато дітей, які виїхали за кордон».
Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО "Детектор медіа" і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.
-
У випуску — про алкоголь, тютюн і медіа: як вони насправді впливають на тривалість життя українців і майбутнє країни.
У подкасті «Медіуми» Дмитро Купира, програмний директор ГО «Життя», розповідає про демографічну кризу, відповідальність медіаіндустрії та ціну реклами, яку ми всі платимо здоров’ям. А також про те, чому смертність в Україні втричі перевищує народжуваність, як реклама алкоголю й тютюну формує звички дітей і дорослих та чому медіа, заробляючи на залежностях, фактично скорочують власну аудиторію.
00:00 «Безповоротні втрати для медіа фактично кожен рік становлять пів мільйона»;
04:03 «Українські чоловіки в середньому не доживають до світового стандарту віку працездатності»;
08:40 «Стратегія тютюнової індустрії — це залучення нових споживачів»;
11:30 «Споживач тютюну як починає, так до кінця життя споживає один бренд»;
15:26 «Жодна людина у світі не народилася з сигаретою у роті»;
18:16 «Тютюнова індустрія використовує медіа для дезінформації»;
23:31 «Тютюнова індустрія, як і Росія, бреше кожного разу, коли відкриває рота».
-
Чому в Україні критику досі плутають із хейтом, а професійна розмова про кіно швидко перетворюється на токсичні срачі. Головредка медіатаблоїда «Антоніна» Лєна Чиченіна розповідає про українське кіно, серіали, Threads і культуру образ.
Чому культурні тексти часто пишуться «для своїх» і перетворюються на інтелектуальну демонстрацію ерудиції, а не на зрозумілу розмову з аудиторією? Як формувалася українська кіноіндустрія після 2014 року, чому суспільство довго вибачало слабкі сюжети за «красиву картинку» та як патріотичний пафос роками блокував нормальну професійну дискусію.
У подкасті «Медіуми» Лєна Чиченіна, головна редакторка медіатаблоїда «Антоніна», розповідає про російську мову в українських серіалах і про те, як ті самі продюсери, які не хотіли відмовлятися від російського ринку, після 2022-го раптом почали просити гроші в держави на «нове українське кіно». А також про нові originals-серіали від онлайн-платформ, перші спроби відійти від телевізійної логіки серіалу для домогосподарок і про те, що справді стало краще, а що просто перекочувало з ТБ в онлайн без змін.
00:00 «У нас майже всі серіали були російською мовою, з російськими акторами»;
03:36 «У нас немає профільного видання кінокритики»;
05:05 «Кінокритика в Україні ніяк не впливає на кіноіндустрію»;
06:18 Про кризу культурної критики в Україні: «Це інтелектуальна мастурбація»;
09:20 «Кожна думка повинна мати місце»;
11:03 Як в Україні реагують на культурну критику;
13:03 Як українське кіно реагувало на критику в різні роки;
18:32 «Мені хотілося б більше фільмів, які будуть критикувати наше суспільство»;
24:43 «Netflix знімає свої серіали для того, щоб їх не дивилися, а слухали»;
30:48 Про онлайн-платформи, originals і проблему якості контенту;
38:55 Як Threads змусив дивитися «Холостяка» навіть тих, хто не дивиться ТБ;
42:45 «Холостяк» повністю зіпсував Терену репутацію».
-
У випуску — про те, як війна змінює українську мову і хто сьогодні формує мовні норми.
Війна змінила не лише наше життя, вона докорінно вплинула й на українську мову. Нові слова, нові смисли, нові суперечки й нова відповідальність за кожне сказане і написане слово. Хто сьогодні формує мовні норми: мовознавці, медіа чи соціальні мережі? І чи може мова бути ще одним фронтом цієї війни?
У подкасті «Медіуми» Оксана Матковська, науковиця, доктор філософії зі спеціальності Філологія, розповідає про зростання вживання фемінітивів і про те, чому ці зміни по-різному проявляються в політичній мові, публіцистиці та художніх текстах. Чи справді фемінітиви стали ознакою часу — і що чекає на них далі? А також про написання назв Російської Федерації, її інституцій і діячів із малої, звідки взялася ця практика, як соціальні мережі вплинули на медіа і чому саме журналісти мають задавати мовні норми, а не підхоплювати тренди з фейсбуку. Про журналіста як законодавця мовної моди, про блогерів із мільйонними аудиторіями і про те, чи здатна освіта змінити мовну культуру в епоху соцмереж.
00:00 «Тенденція до збільшення кількості фемінітивів у мові буде присутня»;
02:01 «Мені шкода, що соцмережі задають тренди для медіа»;
06:02 «Ми не боремося з якоюсь міфологічною істотою — ми боремося з ворогом, ім’я якому Росія»;
12:10 «Коли суржик використовують із метою насмішок, мені від цього боляче»;
15:27 «Англізмів дуже багато у медійному просторі»;
20:53 «Російська влада штучно збіднювала українську мову»;
22:40 «Варто піднімати середнього слухача, задовольняти його інтелектуальні потреби»;
23:49 «Раніше законодавцем мовної моди був письменник. Сьогодні — це журналіст».
-
Розслідування «Державні діти» від «Слідства.інфо» стало одним із найгучніших журналістських матеріалів останнього часу — про українських дітей-сиріт, евакуйованих від війни до Туреччини, та про дорослих, які мали їх захистити, але не зробили цього.
У подкасті «Медіуми» Анна Бабінець, керівниця незалежної розслідувальної агенції «Слідство.інфо», розповіла про те, як команда вийшла на тему розслідування «Державні діти» через закритий звіт українського омбудсмена, чому система опіки виявилася настільки розмитою, що «відповідального знайти неможливо» та як журналісти місяцями добивалися коментарів від міністерств, дипломатів, місцевих чиновників і благодійників.
А також про надзвичайно складну роботу з підлітками, які пережили травматичний досвід, про журналістську етику й довіру та наслідки. Чому в Туреччині на розслідування відреагували на рівні президента вже за кілька годин, а в Україні тривалий час панувала тиша? І як публічність цієї історії вплинула не лише на політичні заяви, а й на реальні людські долі, зокрема на життя героїні, якій вдалося повернути дитину ще до завершення судових процесів.
00:00 «Спосіб, у який ми отримали інформацію, свідчить про те, наскільки закрита система»;
03:30 «Парадокс державної інтернатної системи в тому, що за дітей відповідає така кількість людей, що відповідального ти не знайдеш»;
06:28 «Дітям хотілося розказати про несправедливість»;
10:05 «У нас було єдине домовлене інтерв’ю»;
13:43 «Коли розслідування вийшло у Туреччині, через дві години була реакція Ердогана»;
18:30 «Реакції на фільм з боку правоохоронних органів не було і немає станом на зараз»;
22:12 «Дівчата народжували самі. У пологовому ніхто до них не приходив»;
27:25 «На показ фільму прийшла Інна Мірошниченко, вона сказала, що перейнялася долею Насті й буде її захищати»;
28:47 «Ми сподіваємося, що держава зверне на Настю увагу та допоможе. Щоб розірвати коло, коли сирота народжує сироту»;
30:55 «Ми бачили звіт омбудсмена українською мовою. Ми згадали, напевно, 20% порушень»;
32:53 «Поліція закрила справу, бо «не встановили складу злочину»;
35:10 «Мені здається, що це змова дорослих: «Просто давайте не будемо про це говорити, ніби цього немає».
-
Україна взяла участь в міжнародному проєкті Euroradio Christmas Music Day, де різдвяна програма з Києва стала частиною 14-годинного марафону з 12 країн світу.
У подкасті «Медіуми» Наталія Попудрібко, завідувачка редакції музичних передач і фондових записів «Радіо Культура», продюсерка проєкту Euroradio Christmas Music Day розповіла про те, як працює музичний обмін Європейської мовної спілки. А також про ренесанс хорового співу після пандемії, попит на академічну музику в Європі, силу спільного звучання хору й історичні паралелі зі світовим успіхом «Щедрика» сто років тому.
00:00 Що таке Euroradio Christmas Music Day і як Україна до нього долучилася;
04:16 Де слухачі можуть почути концерт;
06:06 «Українське радіо співпрацює з ЄМС із 1994 року»;
08:11 Чому українські колядки добре сприймає європейська аудиторія;
11:34 Який попит у Європі на хорову й академічну музику;
16:55 Як повномасштабна війна вплинула на інтерес до української музики;
20:16 Які плани щодо подальшої участі у подібних проєктах.
-
У випуску — про те, як американські медіа реагують на атаки Дональда Трампа, чому Україні дедалі важче утримувати увагу світової аудиторії та чи можна публікувати фотографії загиблих.
У подкасті «Медіуми» Стас Козлюк, журналіст і фотокореспондент, пояснює, що сьогодні насправді цікавить західну аудиторію в українській війні. Чому чим ефективніше працює українська ППО, тим менше про нас пишуть? Як логіка «трупокілометрів» визначає, чи стане трагедія новиною для світу? І чому інколи навіть зруйнований будинок у Києві не потрапляє на шпальти провідних видань?
А також про цензуру й самообмеження під час війни, рішення не публікувати вже готові матеріали заради безпеки людей, а також про відповідальність редакторів за те, як виглядає війна в медіа. Та чому соцмережі підштовхують журналістику до небезпечної гонитви за швидкістю і хайпом.
00:00 «Ми бачимо, яку тривалу історію має демократія та як їй важко з людиною, яка має таку повноту влади»;
03:14 «Ми весь час конкуруємо з іншими країнами, в яких також ідуть війни»;
05:40 «Кількість жертв трагедії має бути прямо пропорційна відстані до кінцевої аудиторії»;
09:10 «Щойно з’являється якась нова штука на фронті — усі хочуть побачити як вона працює»;
11:50 Що хочуть бачити з України західні читачі?
14:29 «Кіл-зона від окопа — 20 кілометрів. Мало хто захоче тягнути тебе туди з собою»;
16:45 «Коли однакові зображення, то твоя аудиторія не те що хоче їх бачити щодня»;
20:43 «Я намагаюся ігнорувати світ, у якому люди відмовляються читати»;
25:18 «Я намагаюся більше спостерігати за людьми, аби розповідати історії про цих людей»;
31:53 Чи можна публікувати фотографії тіл постраждалих?
36:26 «Соцмережі змушують журналістику із ними конкурувати»;
39:54 «Аудиторія не бачить різниці, вона не розуміє хто журналіст, хто блогер».
-
У випуску — про український проєкт, що змінює культуру блогінгу зсередини. Школа відповідального блогерства «Швабра», створена «Детектором медіа» та UMind, за два сезони об’єднала молодих контент-крієйторів з усієї країни та сформувала спільноту юних інфлюенсерів, які хочуть говорити про Україну якісно, чесно й відповідально.
У подкасті «Медіуми» Олена Левандовська, співзасновниця та голова ГО UMind, розповіла про те, як «Швабра» виросла у платформу, яка вже дала понад 160 відео з мільйонами переглядів, як змінюється покоління Альфа, що сприймає світ через короткі відео, як блогінг став ціннісною місією, та чому українські підлітки досі потрапляють у пастку російського контенту. А також — як відповідальні спільноти можуть протистояти семантичним війнам і чому «Швабра» дає молодим авторам не тільки знання, а й «вудку», яка допомагає зростати та впливати на свою аудиторію.
00:00 «Створена спільнота відповідальних блогерів»;
03:36 «Це наша можливість достукатися не тільки до тих дітей, які живуть у великих містах»;
06:24 «Покоління Альфа бачить світ крізь призму не тексту, а відео»;
08:38 «Молодь розуміла, що після цього проєкту в них буде рух уперед»;
13:35 «Засилля російського контенту в холі школи просто зашкалює»;
16:02 Про розвиток українського контенту: «поки що сам потяг не їде — його треба штовхати»;
17:35 «Відповідальність блогерів і розуміння контексту зараз зросло в рази»;
20:23 Про спільноту відповідальних блогерів: «це розвиток, пошук можливостей, колаборації».
- Visa fler
